Такти́чний раке́тний ко́мплекс 9К79 «То́чка У»
Такти́чний раке́тний ко́мплекс 9К79 «То́чка» (індекс ГРАУ — 9K79, за класифікацією НАТО SS-21 «Scarab A» (Скарабей), за договором РСМД — ОТР-21) — радянський тактичний (дивізійний) ракетний комплекс розробки Коломенського КБ машинобудування.
Його розробка була розпочата за Постановою Ради міністрів від 4 березня 1968 року. Офіційно прийнятий на озброєння Радянської Армії у 1975 році, хоча серійне виробництво ракет почалося в 1973 році.
Модернізований ракетний комплекс отримав найменування 9К79-1 «Точка-У» (позначення НАТО — Scarab B) і став надходити у війська в 1989 році.
До складу ракетного комплексу входять:
Ракета 9М79 (для комплексу «Точка-У» — 9М79М) з різними типами бойових частин;
Пускова установка 9П129 (9П129-1М);
Транспортно-Зарядна машина 9Т218;
Транспортна машина 9Т238;
Автоматизована контрольно-випробувальна машина 9В819-1;
Машина технічного обслуговування 9В844;
Комплект арсенального обладнання 9Ф370-1.
Виробництво ракет велося на Воткінському машинобудівному заводі, виробництво спеціальних шасі для пускових установок БАЗ-5921 і транспортно-заряджаючий машин (БАЗ-5922) — на Брянському заводі спеціального автомобілебудування, складання ПУ здійснювалася на ВО «Барикади». У виробничому циклі складових ракетного комплексу були залучені підприємства всього Радянського Союзу.
Ракета 9М79 (9М79М) відрізняється від ракет попередніх тактичних ракетних комплексів (8К14 чи ТРК «Місяць») тим, що управління польотом ракети здійснюється не управлінням часу роботи двигуна і не заданням початкового кута запуску, а за допомогою аеродинамічних елементів управління — крил і рулів оригінальної гратчастої конструкції. Крім того, аеродинамічні рулі продубльовані газодинамічними, встановленими на виході сопла реактивного двигуна. При цьому коригується не тільки балістична траєкторія, але й здійснюється наведення на кінцевій її ділянці (у тому числі і за командами радіолокаційної головки самонаведення). Газодинамічні рулі забезпечують управління на початковій ділянці траєкторії, коли при низькій швидкості польоту аеродинамічні недостатньо ефективні.
Ракети забезпечені однорежимним реактивним двигуном на твердому паливі, що забезпечує високу готовність комплексу до бойового застосування, на відміну від комплексів з ракетами на рідкому паливі, де операції із заправки ракет забирали багато часу, при цьому зберігатися заправлені ракети могли тільки дуже обмежений час.
Спочатку комплекс розроблявся під застосування спеціальної (ядерної) бойової частини (АА-60). Крім неї були розроблені осколково-фугасна (9Н123Ф) і касетна (9Н123К) бойові частини, а також бойові частини з пасивною радіолокаційною головкою самонаведення (модифікація «Точка-Р», початок розробки — 1971). Бойова частина невідокремлювана.
Підрив осколково-фугасної бойової частини для більшої ефективності проводиться на висотах близько 10-20 метрів. При цьому бойова частина(БЧ) спроектована таким чином, що при підриві утворюється сфокусована вибухова хвиля і спрямований струмінь осколків. При цьому сама ракета здійснює доворот до положення, близького до вертикального по відношенню до поверхні землі. Все це разом підвищує ефективність дії бойової частини зі знищення заглиблених командних пунктів або складів інфраструктури противника. Максимальна площа зони повного ураження для цієї БЧ становить 3 га.
Розкриття касетної бойової частини, що забезпечена 50 бойовими елементами осколкової дії, відбувається на висоті 2 кілометрів. Призначена така бойова частина для ураження живої сили і неброньованої техніки, розташованої на відкритій місцевості. Максимальна площа зони повного ураження для цієї БЧ становить 7 гектарів.
Ракети з бойовими частинами, оснащеними пасивною радіолокаційною головкою самонаведення (ГСН), призначені для ураження цілей, оснащених радіолокаційними станціями. Зокрема, такі ракети застосовувалися в стаціонарних берегових протикорабельних комплексах.
Пускова установка змонтована на триосьовому амфібійному автомобільному шасі БАЗ-5921. Передня і задня пари коліс — керовані, що забезпечує відносно невеликий радіус повороту — 7 метрів. Склад апаратури пускової установки забезпечує можливість абсолютно автономного її застосування, до її складу входять:
Бортова ЦОМ;
Спеціальний гірокомпас, що забезпечує націлювання ракети по оптичному каналу;
Пульт установки польотних даних;
Апаратура топогеодезичної прив'язки;
Радіостанція Р-173;
Фільтро-вентиляційна установка.
В обслугу пускової установки входять чотири військовослужбовці: начальник обслуги, заступник начальника обслуги (він же — старший оператор-обчислювач), механік-водій, оператор.
